Іван ХВОРОСТЕЦЬКИЙ. МАЛЯРСТВО
(до 130-річчя від дня народження)
У Виставковій залі Художнього музею, спільно з Тернопільським обласним краєзнавчим музеєм (директор С.Костюк) відкрито виставку живопису Івана ХВОРОСТЕЦЬКОГО. Краєзнавчий музей надав 20 полотен, в основному пейзажів Криму і Волині.
У фондах Художнього музею зберігаються 44 етюди Івана Хворостецького. Усі вони виконані у період 1950-56років. За географією сюжетів їх можна розділити на дві групи – кримські пейзажі та краєвиди рідної Волині.
На початку 1950-х рр. І.Хворостецький з групою художників-мариністів тричі побував у Гурзуфі (Крим). Ці подорожі мали велике значення. Йому важливо було знову відчути себе у колі товаришів по професії, поринути у процес творчості після викреслених війною років. Під час війни мистець повернувся до рідного Почаєва і, щоб вижити, змушений був ходити до селян поденно: косити, жати, молоти і «уривками» малювати етюди. «Уривками», тому, що важка щоденна робота не залишала ні часу ні сил. Адже йому було 60, і все, що доводилося робити задля шматка хліба, давалося дуже нелегко.
Поїздки до Криму виявилися надзвичайно плідними. Здається, вони остаточно повернули художнику творчі сили і колишню майстерність. Найдивовижніше те, що Хворостецький, який все життя малював переважно почаївські пейзажі - спокійні, співучі, з рівним далеким горизонтом, зумів відчути і точно передати зовсім інший ритм, масштаб і образ кримської природи.
Із творів, виконаних у Криму, в Художньому музеї зберігається 25 етюдів. Вони не датовані автором, час їх написання встановлено після його смерті і, зрозуміло, не зовсім точно. Це переважно невеликого розміру (приблизно 25 х 35 см) краєвиди, виконані олією на картоні. Сюжети – море і скелі: «Море», «Берег моря» (обидва – 1952), «Прибій» (1953), «Гора Аю Даг» (сер. 1950) та ін. У цих найпростіших етюдах присутнє авторське відчуття цінності найменшого куточка землі. Колірні вирішення етюдів досить різноманітні. У кримських пейзажах Хворостецький посилив і розширив свою кольорову гаму. Звичайно, ніде в них він не наблизився до тих експериментів з відкритим кольором, які мали місце в його ранній творчості. Однак, його палітра значно збагатилася і стала більш інтенсивною. Але навіть набуваючи яскравості, колорит пейзажів залишився гармонійно-стриманим. Цю інтенсивність кольору Хворостецький зберіг і в останніх, почаївських пейзажах.
Один із улюблених кримських мотивів Хворостецького – це зображення скелястого гурзуфського берегу в похмурий день. Хворостецький з успіхом подолав труднощі із вирішенням кольорових і тональних співвідношень, коли різниця між відтінками сірого моря і сірого неба стала ледь відчутною.
Освоївшись у Гурзуфі, Хворостецький намагався узагальнити свої враження, перейшовши від пейзажного етюду до пейзажної композиції:
«Гора Аю Даг» (1954), «Берег Артеку» (сер. 1950-х). Але ці спроби менш цікаві, аніж пейзажі, виконані на картоні з натури. У порівнянні помітно, що художник програє, відходячи від безпосереднього спілкування з природою, спираючись на власні спостереження, що вже втратили гостроту і свіжість.
Проживши деякий час на півдні, природа якого відрізнялася від рідних місць, мистець повернувся додому. Хворостецький бачив все навколо з особливою гостротою, відчуваючи нерозривний зв'язок із Волинню і Київщиною. В пейзажах, створених в Почаєві та Ірпені, ліризм мистця набув другого дихання і став особливо зворушливим. Ліризмом сповнені твори «Яблуні цвітуть» (1956), «Замкова гора у Кременці» (1957), «Куточок Кременця» (1957), «Весна на річці Ірпінь» (сер. 1950-х).
У деяких роботах Хворостецький зобразив сільські польові будні. Таких «колгоспних» етюдів у фондах музею шість - «Колгоспний двір» (1948), «Молотьба» (1953, 1953), «Сівба» (1954), «Скиртування соломи» (1954), «Скирти» (1957). Світ хліборобства, близький художнику з дитинства, у цих картинах поєднується з реаліями колгоспного життя. Очевидно, що етюд «Почаївська МТС» (1949) створений з метою зафіксувати технічну складність машин. У ньому бачимо Хворостецького - живописця і рисувальника, який вивчає, досліджує, ставить перед собою суто допоміжні цілі, залишаючись при цьому майстром пензля.
Все, що оточувало художника у повсякденному житті, в його роботах набувало глибокого змісту. Тут в повній мірі виразилося притаманне художникові відчуття органічного поєднання людського буття і природи. Ми бачимо, що душа художника прагнула гармонії. Природа була для нього не майстернею, а храмом. І, оскільки, все своє життя Хворостецький прагнув учитися, то природа стала головною наставницею, в якої він черпав красу гармонії.
(до 130-річчя від дня народження)
У Виставковій залі Художнього музею, спільно з Тернопільським обласним краєзнавчим музеєм (директор С.Костюк) відкрито виставку живопису Івана ХВОРОСТЕЦЬКОГО. Краєзнавчий музей надав 20 полотен, в основному пейзажів Криму і Волині.
У фондах Художнього музею зберігаються 44 етюди Івана Хворостецького. Усі вони виконані у період 1950-56років. За географією сюжетів їх можна розділити на дві групи – кримські пейзажі та краєвиди рідної Волині.
На початку 1950-х рр. І.Хворостецький з групою художників-мариністів тричі побував у Гурзуфі (Крим). Ці подорожі мали велике значення. Йому важливо було знову відчути себе у колі товаришів по професії, поринути у процес творчості після викреслених війною років. Під час війни мистець повернувся до рідного Почаєва і, щоб вижити, змушений був ходити до селян поденно: косити, жати, молоти і «уривками» малювати етюди. «Уривками», тому, що важка щоденна робота не залишала ні часу ні сил. Адже йому було 60, і все, що доводилося робити задля шматка хліба, давалося дуже нелегко.
Поїздки до Криму виявилися надзвичайно плідними. Здається, вони остаточно повернули художнику творчі сили і колишню майстерність. Найдивовижніше те, що Хворостецький, який все життя малював переважно почаївські пейзажі - спокійні, співучі, з рівним далеким горизонтом, зумів відчути і точно передати зовсім інший ритм, масштаб і образ кримської природи.
Із творів, виконаних у Криму, в Художньому музеї зберігається 25 етюдів. Вони не датовані автором, час їх написання встановлено після його смерті і, зрозуміло, не зовсім точно. Це переважно невеликого розміру (приблизно 25 х 35 см) краєвиди, виконані олією на картоні. Сюжети – море і скелі: «Море», «Берег моря» (обидва – 1952), «Прибій» (1953), «Гора Аю Даг» (сер. 1950) та ін. У цих найпростіших етюдах присутнє авторське відчуття цінності найменшого куточка землі. Колірні вирішення етюдів досить різноманітні. У кримських пейзажах Хворостецький посилив і розширив свою кольорову гаму. Звичайно, ніде в них він не наблизився до тих експериментів з відкритим кольором, які мали місце в його ранній творчості. Однак, його палітра значно збагатилася і стала більш інтенсивною. Але навіть набуваючи яскравості, колорит пейзажів залишився гармонійно-стриманим. Цю інтенсивність кольору Хворостецький зберіг і в останніх, почаївських пейзажах.
Один із улюблених кримських мотивів Хворостецького – це зображення скелястого гурзуфського берегу в похмурий день. Хворостецький з успіхом подолав труднощі із вирішенням кольорових і тональних співвідношень, коли різниця між відтінками сірого моря і сірого неба стала ледь відчутною.
Освоївшись у Гурзуфі, Хворостецький намагався узагальнити свої враження, перейшовши від пейзажного етюду до пейзажної композиції:
«Гора Аю Даг» (1954), «Берег Артеку» (сер. 1950-х). Але ці спроби менш цікаві, аніж пейзажі, виконані на картоні з натури. У порівнянні помітно, що художник програє, відходячи від безпосереднього спілкування з природою, спираючись на власні спостереження, що вже втратили гостроту і свіжість.
Проживши деякий час на півдні, природа якого відрізнялася від рідних місць, мистець повернувся додому. Хворостецький бачив все навколо з особливою гостротою, відчуваючи нерозривний зв'язок із Волинню і Київщиною. В пейзажах, створених в Почаєві та Ірпені, ліризм мистця набув другого дихання і став особливо зворушливим. Ліризмом сповнені твори «Яблуні цвітуть» (1956), «Замкова гора у Кременці» (1957), «Куточок Кременця» (1957), «Весна на річці Ірпінь» (сер. 1950-х).
У деяких роботах Хворостецький зобразив сільські польові будні. Таких «колгоспних» етюдів у фондах музею шість - «Колгоспний двір» (1948), «Молотьба» (1953, 1953), «Сівба» (1954), «Скиртування соломи» (1954), «Скирти» (1957). Світ хліборобства, близький художнику з дитинства, у цих картинах поєднується з реаліями колгоспного життя. Очевидно, що етюд «Почаївська МТС» (1949) створений з метою зафіксувати технічну складність машин. У ньому бачимо Хворостецького - живописця і рисувальника, який вивчає, досліджує, ставить перед собою суто допоміжні цілі, залишаючись при цьому майстром пензля.
Все, що оточувало художника у повсякденному житті, в його роботах набувало глибокого змісту. Тут в повній мірі виразилося притаманне художникові відчуття органічного поєднання людського буття і природи. Ми бачимо, що душа художника прагнула гармонії. Природа була для нього не майстернею, а храмом. І, оскільки, все своє життя Хворостецький прагнув учитися, то природа стала головною наставницею, в якої він черпав красу гармонії.
 |
 |
 |
 |
 |
