Сьогодні у виставковому залі Художнього музею відкрито виставку Володимира Чорнобая «Кубань моєї пам’яті». В експозиції – 35 живописних полотен, серед яких – ранні твори, періоду навчання художника у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва а також твори із серії «Кубань – Ремінісценції». Як розповів автор: «Кубань – Ремінісценції»- серія робіт, яка в певному сенсі продовжує серію «Роз’їхані жаби», де мрії про найвище і найкраще розбиваються об певні життєві колізії і причини, найскоріше побутові. На Кубані я ходив до школи через сад-парк, автомобільну трасу-шосе, степову лісопосадку, залізничну колію і широке поле, яке кожного року засівали то пшеницею, то кукурудзою або соняшником - різними рослинними культурами, відтак загалом мій шлях становив близько п’яти кілометрів. Погода правила величезний вплив на моє пересування. Поле весною оралося і засівалося, і завжди з’являлися першопрохідці, що починали витоптувати стежку від літньої пори до осінньої. Та після чергового переорювання і після дощів, кубанський чорнозем розкисав, перетворюючись у непрохідну г багнюку, яку всі обминали, утворюючи нові бічні стежки. І так тривало аж до весни та першого орання.
Під час доброї сонячної погоди, найчастіше осінньої, коли вологе повітря підсилювало оптичний ефект, ставало видно Кавказькі верхи, що знаходились на віддалі 150 - 200 кілометрів, на схід від місця мого перебування. Напевно це був напрямок на Красну поляну та Сочі. Ніколи там не бував і не бачив їх зблизька. Вони в моїй пам’яті залишились світлою мрією далекого дитинства, певною маною тих часів. Далекі гори творили образ своєї величі і приманювали своєю загадковістю. Бував у Карпатах, перетинав Альпи, був на кримських горах, в центрі румунських гір, і все це було в реальності. На деяких моїх роботах з’являються літаки, що символізують присутність людини або вираженої людської діяльності у безлюдних краєвидах.
Дитячі спогади закарбувались в палінні папіросів «Казбек», які спробував зі своїми ровесниками, і за що діставав паском по задніх частинах тіла. Вдався до паління, власне папіросів, вже на п’ятому курсі інституту, після поневірянь ленінградським біломором та до часу, поки не вирішив позбутись цієї залежності - близько тридцятирічного віку. Оскільки упакування цигарок мало гарний дизайн із зображенням вершника на тлі гори Казбек, то я ними обклеював стіну над ліжком в гуртожитку, замість килимка.
Будь яке бачення краєвиду – це стан душі. Зорові образи – це відчуття, що виникають в очах. Нема очей - немає зорових образів. Акт мистецтва відбувається під час сприйняття. У разі, коли задіяні наші очі, відбувається взаємодія між твором на стіні і глядачем. Пейзаж - це не копія реальної природи, а те що бачить художник і відтворює на полотні.
В творчості вирішальним елементом є стан внутрішній - душевний і стан зовнішній - фізичний, взагалі та в дрібницях. Під час творення він віддзеркалюється в творі і є рушійною силою творчості...».
З вітальними словами на вернісажі виступили:
Світлана Байталюк – директор департаменту культури і туризму ТОВА;
Світлана Вольська – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх навчання ТНПУ ім. В.Гнатюка;
Роман Вільгушинський – народний художник України;
Олександр Вільчинський – прозаїк, доцент кафедри журналістики ТНПУ ім.В.Гнатюка.
Сергій Декалюк – художник;
Михайло Кузів – заслужений діяч мистецтв України;
Григорій Шергей – директор ТОХМ;
Виставка діятиме до 9 травня, запрошуємо відвідати!
Ольга Ваврик – заступник директора ТОХМ
