11 листопада 2021 року минає 80 років від дня народження Степана Нечая – живописця, заслуженого художника України, який відійшов у засвіти в 2003 році, залишивши по собі значний мистецький спадок. До цієї пам’ятної дати Тернопільський обласний художній музей організував виставковий проєкт «Погляд крізь роки». В експозиції – твори художника зі збірок Тернопільських обласних краєзнавчого і художнього музеїв, Почаївського історико-художнього і Кременецького краєзнавчого музеїв, приватних колекцій Ігоря Мочули та родини Нечаїв. Представлено також відео-інсталяцію діорами «Зборівська битва», яку Степан Нечай у співавторстві з дружиною Світланою Нечай-Сорокою створив у 1993-95 роках для музею у Зборові. Пейзажі, які несуть у собі щире захоплення автора красою рідної землі, ліричні портрети з яскраво вираженою індивідуальністю людини, барвисті натюрморти, великоформатні тематичні картини, що вражають масштабністю та довершеністю композиції, крізь призму років розкривають нам талановитого живописця. Своїм хистом та невтомною працею Степан Нечай назавжди вписав своє ім’я в історію мистецтва Тернопільщини та України.
Життєвий шлях майбутнього мистця розпочався в містечку Зборів на Тернопільщині, в тривожному 1941 році, коли наша земля стала ареною боротьби двох тоталітарних режимів. Випробовування воєнного лихоліття, які випали на долю близьких і знайомих людей, нелегке повоєнне дитинство, важка праця у зруйнованій війною країні назавжди залишили відбиток у вразливій душі Степана, який мріяв бути художником. Вже згодом, будучи зрілим мистцем, у творчості він не раз звертався до образів і сюжетів, в основі яких лежали незабутні враження дитинства та юності.
Мистецьку освіту Степан Нечай вирішив здобувати в Одесі, в художньому училищі імені К. Костанді. Пізніше його дорога пролягла до столиці України. Там він став студентом факультету живопису Київського державного художнього інституту, потрапивши в епіцентр творчого життя, в місце концентрації мистецьких знань і досвіду багатьох поколінь талановитих, непересічних майстрів. Київська школа давала своїм вихованцям ґрунтовну основу для майбутньої творчості. Викладачами з фаху стали визначні майстри реалістичного живопису: Володимир Костецький, Анатолій Пламеницький, Віктор Шаталін. Саме під їх впливом формувався Степан Нечай – художник із реалістичним світоглядом, творчий почерк якого синтезував у собі найбільш характерні риси одеської та київської мистецьких шкіл, відзначався вмінням створити довершену сюжетно-тематичну композицію із глибокою образністю, багатством колориту.
По закінченні навчання у 1972 році, сповнений сил, ідей і задумів, Степан Нечай приїхав у Тернопіль. Відразу поринув у творче життя, працював в обласному художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України. Від 1973 року був учасником багатьох міських, обласних, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставок у Тернополі, Львові, Москві, Пензі (Росія), Слівені (Болгарія). З 1976 року - член Спілки художників України. В середовищі тернопільських мистців, які переважно здобували освіту у Львові, і в творчості яких домінували декоративність і конструктивність форми, картини С.Нечая відрізнялися композиційною довершеністю, емоційністю, динамікою кольору, вільним імпресіоністським письмом. Стоячи на засадах класичного реалізму та гостро відчуваючи реалії часу, мистець намагався у кожній роботі виразити загальнолюдські цінності, адже основними лейтмотивами його творчості завжди були людина і природа.
Художник створив ряд майстерних жанрових картин. Серед них – «Теплий ранок» (1986-87) – великоформатне полотно із буденним сюжетом, в якому автору вдалося передати і лагідне тепло ранкового сонця, і оптимістичний настрій жінок-трудівниць перед нелегким днем праці.
Портрети у виконанні С.Нечая розкривають особливості моделей - вік, рід занять, характер. Він намагається максимально глибоко і повно відтворити образ, надати йому яскравої індивідуальності та психологізму («Портрет архітектора» (1974), «Батьки наші. Колгоспні ветерани» (1976-79), «Соломія Крушельницька» (2000).
Провідними у творчості мистця також були пейзажі та натюрморти. Автор черпав натхнення в мальовничих куточках Тернопільщини в різні пори року, вишукуючи такі образи, з допомогою яких можна повніше і глибше загострити увагу глядача на красі рідного краю, багатстві дарів природи - «Весна на Поділлі» (1974), «Зима» (2000), «Яблука з маминого саду» (1994).
Крім станкового, Степан Нечай реалізував себе також у монументальному малярстві. Діорами «Спалення села» (1986–87) для музею «Молотківська трагедія», с. Молотків Ланівецького району Тернопільської області та «Зборівська битва» (1993–95) для історико-краєзнавчого музею м. Зборів стали вдячною працею для мистця, ділянкою, де він зміг в повній мірі реалізувати свій талант живописця. В останній діорамі автор зумів передати атмосферу напруженої боротьби та велич переможного моменту битви козацького війська під проводом Богдана Хмельницького над польським військом короля Яна Казимира ІІ у 1649 році.
З плином часу твори Степана Нечая не втрачають своєї актуальності. Сьогодні ми згадуємо мистця, споглядаємо його картини, які крізь роки, незважаючи на суспільно-політичні зміни, залишаються актуальними, милують око, бентежать і тривожать душу, надовго зостаючись у пам’яті поколінь.
Ольга ВАВРИК – заступник директора ТОХМ
